Стрічка, що являє з себе не те щоб зразково показовий фільм певного жанру, а просто стала ім'ям прозивним для слова «кіберпанк», привнесла на момент свого виходу в кінотеатри надзвичайно багато в кінематограф, завдяки чому відгомони творіння Рідлі Скотта чутні і до цього дня, бо заперечувати факти, що саме «біжить по лезу» надихалися творці всесвіту «Deus Ex», «System Shock» і інших творінь в стилістиці кіберпанку - нерозумно.
Хоча для початку, звичайно, слід згадати, чим надихнувся сам Рідлі Скотт. Початком його творіння послужила книга відомого мастодонта фантастики Філіпа Діка, чий роман «Чи мріють андроїди про електроовець?», Незважаючи на свою назву оповідає про вкрай серйозних темах, і ліг в основу сюжету цього фільму. Який, згідно з лекалами паперового першоджерела, також піднімає примітні і безсумнівно цікаві питання про людській природі.
Щось подібне на прикладі робототехніки можна було вже побачити в манзі «Астробой» і «Метрополіс» Осаму Тедзукі, у фільмі Фріца Ланга 1 927-го року, тобто «Метрополісі», теж сценарій трохи торкався дане питання. Але зосередити увагу саме на ньому, до того ж вдягнути все це в подібну стилістику, щоб було зрозуміло і повсякденному глядачеві, - не вдавалося на екранах ще нікому. З візуальної частини, як і з частини задаються тут для обговорення тем, фільм не постарів ні на день: «Той, що біжить по лезу» до сих пір є неймовірно прекрасної, актуальною, стильною антиутопією майбутнього, яка однозначно експлуатуючи жанр кіберпанку, тут зведеного в абсолют, примудряється експериментувати із зовсім іншими мотивами кінематографа, на зразок відомого нуара, бо приглушене світло, дим, тематика дощу, дії вночі, детективне розслідування, фатальна красуня і часті діалозі в світлі нерівномірного проникаючого крізь жалюзі світла - все це притаманне кримінальним драмам Америки з початку до середини 20-их років. Але Рідлі Скотт зумів більш ніж органічно вписати це моменти в свій фільм, створивши таким чином навіть як такої піджанр нуара в сучасних реаліях, далі не раз використаний в інших творіннях: нео-нуар.
«Той, що біжить по леза бритви», як дослівно перекладається назва, подарувала глядачам не тільки прекрасно відтворений світ майбутнього, в який хочеться заглибитися і буквально «потонути» в ньому. Він також привніс в зал слави кіно чергового незабутнього персонажа, знову-таки зіграного харизматичним і особисто мною вкрай улюбленим Харрісоном Фордом - детектива Ріка Декарда, про чию таємницю особистості, яка може їсти, а може і ні, і досі точаться суперечки: благо, сиквел оригінальної картини покликаний розповісти правду. Рік вдає із себе більш серйозного героя, ніж ті ж Хан Соллі та доктор Джонс у виконанні знову ж Хорда. Він розважливий і має досить сильними емоційними відчуттями, разом з тим не втрачаючи своєї харизматичності і ексцентричності - подібні риси відтворити в одному герої важко, але Харрісон зумів. Тим запам'яталися глядачеві. Але не одним їм сильна картина в акторському плані - головний антагоніст Рой Батті (Рітгер Хауер) - також більш ніж цікавий, пророблений персонаж, чий останній діалог зовсім кидає в тремтіння і змушує подумати про те, про що раніше не замислювався.
І так вся картина: вона підносить глядачеві приклади людяності в тих істот, які, як повинно здаватися, нею володіти не можуть. Душевність в чомусь штучному чи може вважатися справжньою? Прагненням жити і мріями наділені не тільки люди ... Але тоді виходить, що людьми можуть бути і не люди? Чим ми відрізняємося від того, що здатні створити і варто тоді «грати в Бога»? Фільм відкриває межі даного обширнейшего діалогу. І так, нехай в ньому є деякі неясності начебто мотивації героїв, наприклад коли Дж. Ф. Себастьян (Вільям Сендерсон) може втекти але чомусь цього не робить або Прис (Деріл Ханна) має шанс убити ворога але знову ж цього чомусь не робить - тут можна посперечатися або про недоробку сценарію, або про спірну натурі єства будь то людини або робота, яку хотів відобразити Рідлі Скотт.
Тому я лише можу порадити цей фільм тим, хто його ще не дивився, щоб вони відповіли на спірні моменти для себе самостійно. А ті, хто вже бачив це кіно, думаю, не раз до нього повернуться не лише з огляду на повчальних і «западають» в душу мотивів, але і не передається прекрасної стилістики та реалізації.
25 HQ Jpeg | max 73600*4400 | 237 Mb
Download:
